Відкриваймо світ книги разом

 Чи  знаєте ви, що книги «Видавництва Старого Лева» можна завантажувати в електронному форматі та читати будь-де, де в би не були? Понад 90 видань для дорослих та малих шанувальників книг вже у каталозі Google Play Books. Повний перелік книг ВСЛ в електронному форматі за посиланням http://starylev.com.ua/…/knygy-starogo-leva-teper-na-google…

Чому предмет "Українська література" потрібен сучасному учню.

Про природу і користь читання. 

Якщо у вас є друзі-математики, які запитують вас, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплотою (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. 

Отже, я збираюся поговорити з вами про читання і про те, що читання художньої літератури і читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.

І я очевидно дуже сильно упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих вже близько 30 років. Безсумнівно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб люди читали художню  літературу, щоб бібліотеки і бібліотекарі існували і сприяли любові до читання. Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач.

Грамотні люди читають художню літературу. У художньої літератури є два призначення:

По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться ... в цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.

Найпростіший спосіб гарантовано вирости грамотною дитиною - це навчитися читати і зрозуміти, що читання - це приємна розвага. 

Найпростіше - знайдіть книги, які подобаються. 

Не існує поганих авторів. Всі діти хочуть читати, вони шукають книги, які близькі їм, тому що всі діти різні. Вони знаходять потрібні їм історії, і вони входять всередину цих історій. Побита затаскана ідея не побита. Історія знову відкривається вперше. Вона не відвертає дітей від читання й тоді, коли батькам здається, ніби вони читають неправильні речі. 

Література, яка вам не подобається, - це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.

І друга річ, яку робить художня література, - вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза - це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, що населяють його і дивіться навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ - це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось в вас трошки зміниться.

Емпатія - це інструмент, який збирає людей разом. 

Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися.

У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. В якийсь момент я запитав у офіційного представника влади: чому? Адже НФ не схвалює довгий час. Що змінилося?

Все просто, сказав він мені. Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками.

Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, як ті, хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення - це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх краще, робити їх іншими.

Вірний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання - це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати закинути мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.

Бібліотеки - це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це утворення (яке не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.

Я думаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді - це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіти нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.

В останні роки ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п'яти ексобайтов інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретне рослина в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації то, що нам дійсно потрібно.

Книги - це спосіб вчитися.  Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам'ятовувати. Є казки, які старше багатьох країн, казки, які надовго пережили культури і стіни, в яких вони були вперше розказані.

Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.

Книга вчить користуватися мовою. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Мова, як жива річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їх значенням і вимові змінюватися з часом.

Письменники - особливо дитячі письменники - мають зобов'язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли ми складаємо історії про людей, які не існували, або місцях, де не бували, розуміти, що істина - це не те, що трапилося насправді, але те, що розповідає нам, хто ми такі.

Зрештою, література - це правдива брехня, крім усього іншого. І ми, письменники, повинні не втомлювати наших читачів, але робити так, щоб вони самі захотіли перевернути наступну сторінку. Одне з кращих засобів для тих, хто читає з неохотою - це історія, від якої вони не можуть відірватися.Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в глотки наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв'яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.

Всі ми - дорослі і діти, письменники і читачі - повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менше ніж ніщо, атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особи змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, представляючи, що речі можуть бути іншими.

Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент придумано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Кому-то довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні прямо зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, всі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось придумують.

Ми повинні робити речі прекрасними. Чи не робити світ безобразніше, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою, і не залишати наших дітей в світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.

Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою і мудрим. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок. Він розумів цінність читання і уяви.

Автор: Neil Gaiman

Міфи та легенди давніх українців

Легенда про створення світу.

Колись давно весь наш світ був порожнім. Темно – темно було довкола, тихо – тихо було навкруги. Якщо ти міцно – міцно заплющиш очі і затулиш пальцями вуха, то зможеш відчути ту порожнечу, яка була замість землі та неба, дерев і квітів;

не співали своїх пісень птахи, не гралися в лісі звірята. А ти сам захотів би жити в такому світі? Мабуть, тобі було б не дуже цікаво одному однісінькому? Тому і не з’являлося нічого живого у цій порожнечі.

Та ось, одного разу, Боже Око заглянуло в наш порожній світ. І йому стало дуже сумно серед темряви і тиші, так сумно, що воно заплакало. Одна Божа Сльозинка впала прямо в порожнечу. І така вона була світла та чиста, що затремтіла порожнеча. Побачило це Боже Око і засяяло від радості. Точно так, як сяють очі твоєї мами, коли вона дивиться на тебе і на душі її стає радісно. Засяяла, заграла веселкою сльозинка, і народився з неї дивовижний птах – золотокрилий Сокіл. Радісним був Сокіл, бо батьком йому була Божа Радість, світлим був, бо матір’ю була йому світла Божа сльоза. Широко розпростерши крила, він полетів у порожнечу. І там, де він пролітав, утворювався простір. А ти, мій маленький друже, знаєш, що таке простір? Згадай , коли у грудях скільки радості, що хочеться сміятися і кричати від захвату, коли все довкола світле і сонячне, коли розкриливши руки ти біжиш вперед, і ніщо в світі не зупиняє тебе... Пам’ятаєш? Саме в цю мить ти відчуваєш простір, який створив для нас Сокіл.

Довго летів Сокіл, і простору стало так багато, що не було йому ні кінця ні краю. Подумав він, що потрібно заповнити цей простір, інакше прийде сюди знову порожнеча. І став тоді Сокіл Родом, тому що мав він народити наш світ і все живе і неживе в ньому. Зніс Сокіл велетенське яйце, в середині якого знаходився зародок життя. І коли прийшов час, яйце розкололося навпіл.

Із верхньої шкарлупи народилося синє-синє Небо. Назвав його Сокіл-Рід Сварогом, що означало – небесна твердиня. З нижньої шкарлупи народилася Земля. Назвав її Сокіл-Рід Рожаницею, що означало – та, що дарує життя.

Обгорнуло Небо Землю, обняло її від краю до краю. Народилося тоді в них двоє діточок: із жовтка – ясне сонечко, а із білка – водичка. Дав їм Сокіл-Рід такі імена: Дажбог, який дає життя, і Макош – небесна вода.

Обігріло сонечко Землю-Матінку, напоїла Макош її живою водою. І народила тоді Земля моря і гори, дерева і трави, птахів і звірів. І нас з тобою, мій маленький друже, адже ми теж є дітьми Матері – Землі.

І з тої далекої пори, розмальовують люди писанки, щоб перемагати порожнечу, щоб життя на Землі не припинялося, щоб світ наш стояв на віки-вічні.