31 грудня - 123 рокивід дня народженняМихайля Семенка,
поета, теоретика українського футуризму, організатора футуристичних угрупувань, редактора багатьох видань, головного редактора Одеської кінофабрики.
Футуристичні експерименти: міські мотиви
Місто
Трамваїв дзенькіт пухкання сурм то приска міста гамірний сміх нема в нім «вчора» нема задуми немає стуми так рік у рік
гуде в мелодах і сяє в блисках і безугавно у рухах тче залізо цока елястить криця в гіпнозних присках життя тече
пухкання сурми трамваїв дзенькіт огні між диму де димарі в електрах очі у очах бренькіт порнографеньки беззвучний грім
де ділось сонце? Вже одсвітило де ділась пісня? Вже одгула гамірить місто і дзвонить мило і окропило «Цвіточки зла»... Місто Осте сте бі бо бу візники — люди трамваї — люди автомобілібілі бігорух рухобіги рухливобіги berceus* кару селі елі лілі пути велетні диму сталь палять пах пахка пахітоска дим синій чорний ди м пускають бензин чаду благать кохать кахикать життєдать життєрух життєбе- нзин авто трам. (1914) ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
31 грудня - 138 роківвід дня народженняГната Хоткевича,
прозаїка, історика, етнографа, бандуриста (Харківська школа гри на бандурі, керівник Полтавської капели бандуристів), композитора (близько 600 музичних творів), мистецтвознавця, літературознавця (розвідки про Г. Сковороду, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Кобилянську), педагога, театрального діяча (засновник першого в Україні робітниого театру, поставлено 50 вистав; Гуцульського театру), драматурга, редактора журналу "Вісник культури і життя", перекладача (Шекспіра, Шиллера, Мольєра, Гюго), вченого (проект дизельного поїзда на 30 років раніше від американців), політика, кіносценариста, актора фільмів ("Назар Стодоля" - роль кобзаря Кирика).
22 грудня - 182 рокивід дня народженняМарії Вілінської (Марко Вовчок),
прозаїка, казкаря, дитячої письменниці, перекладача ( 15 фантастичних
романів Жуля Верна, казки про тварин ), фольклориста (збірка «Двісті українських пісень» ), редактора жіночого журналу, співробітник журналу «Magasin d`Education et de Recreation», першої жінки в Російській імперії, що жила зі своєї
літературної праці.
«Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять».
У творах створила образ "нової жінки": незалежної й сильної.
Тарас Шевченко: «кроткий пророк и обличитель жестоких людей несытых», у поезії "Марко Вовчку" назвав своєю «дочкою», а вона його «батьком» і присвятила йому повість "Інститутка".
Пантелеймон Куліш: «мовчазне божество».
Про її літературну творчість: «Автор трудился как этнограф, но в этнографии оказался поэтом»; це було кадіння «з десяти кадильників». «Отчего этих рассказов нельзя читать без слез? Тут нет ни страшных бедствий, ни великих несчастий, ни трагических катастроф. Люди живут, стареют и умирают так просто, как обыкновенно бывает в селах, и однако ж у читателя сжимается сердце и выступают слезы при многих, самых обыкновенных повседневно видимых сценах. Это не от чего другого, как от того, что эти рассказы прошли сквозь сердце автора и диктованы ему сердцем. Такою живою, не отвлеченною, не мечтательною любовью к народу загорался у нас еще ни один писатель». «Мы народа не знаем, мы, не зная народа, не любим его, ибо любить можно только того, кого знаешь. Г. Марко Вовчок вводит нас в познание характера и жизни народа, и в то же время он наполняет нашу душу теплотой чувства, дышащей в каждом его слове».
Ганна Барвінок, дружина Куліша: «… була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її «Вовчком», що вона наче злякана, мовчуща!». «Нам вона здалась боязкою чи несвітською, не прикидливою до людей. Якось ні до хазяйки, ні до мене, ні до Куліша не горнулася. А ми всі ласкаво до неї оберталися. А вона якось погордо!..». Г. Барвінок потім думала: «Бідна!.. Може, її горе ще дитячого життя прибило, і таке приниження терпіла у тітки між людьми! Може, й вона од прислуги терпіла яку наругу, то їй усе й здається нелюдське!..».
Олена Пчілка вважала авторку нахабною самозванкою, московкою, що, мовляв, вкрала прекрасний вінець українського автора – Опанаса Марковича.
Іван Тургенєв називав її «украшением и средоточием» невеличкого гуртка петербурзьких «малороссов». «Це прекрасна, розумна, чесна і поетична істота, але заражена пристрастю до самознищення». «Ви з’являєтесь мені у вигляді темного сфінкса».
Катерина Юнґе, донька графа Толстого: «… всі чоловіки сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати захворіла з горя…»
Олександр Герцен порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, такою ж зневажливою до умовностей, суперечливою та роковою.
Дослідник Віктор Домонтович охрестив її «моцартом любовних історій» минулого віку.
18 грудня - 123 рокивід дня народженняМиколи Куліша,
драматурга, освітянин, редактор газети "Червоний шлях" (м. Зінов'євськ), автор першої української абетки для дорослих - «Первинка» (використано твори класичної української літератури та власні), президента "Вапліте", режисера.
Використавши блок-опору та матеріали підручника, охарактеризувати особистість, визначити життєве кредо автора.
"На вас, завзятці – юнаки, що возлюбили
Україну, кладунайкращіїгадки, моюсподіванкуєдину" (М. Старицький ).
" У 80-х роках постає український театр і стає відразу на такій висоті, про яку в Галичині довго ще навіть снити не можна... Головна заслуга належить трьом людям: Михайлові Старицькому, Маркові Кропивницькому, Івану Тобілевичу." (І. Франко)
Завдання 1. Переглянути матеріали про "Український професійний театр" (презентація). Завдання 2. Особистість. 1. Використати інформацію підручника й відео для створення опори: час - місце - родина - освіта - діяльність - творчість - новаторство. 2. Продовжити ланцюжок "Діяльність" - Режисер / хоч сам не грав, але постановку кожної вистави відшліфовував до найменшої деталі. - Перекладач / бездоганно знав європейські мови; переклав українською твори Міцкевича, Шекспіра, Байрона, Гете, Гюго; Лермонтова, Пушкіна, Некрасова. - Громадський діяч / недільні школи, народні бібліотеки, гуртки театральні, етнографічні, хорові./ - ... 3. Продовжити рядок. Творчість. - Найпопулярніші поезії ... - Проза: повісті .... романи .... трилогія .... - Драма: лірико-комічні опери ... історична драма ... трагедія ... Є автором слів: мрія, темрява, страдниця, байдужість, нестяма, млявий, приємність, потужний, привабливий, майбутнє, завзяття.
3. За допомогою яких художніх засобів автор передає красу людського почуття? 4. Яким постає ліричний герой у творі? (Прокоментуйте: "пан над панами") 5. Визначте мотиви реалістичної поезії ІІ періоду: "До молоді", "До України". 6. У поезії "До молоді" підкресліть слова, що розкривають образ "молоді". 6. Як переосмислюється поняття "любові"? 7. Яким постає ліричний герой у творі? Які зміни відбулися ("Виклик")? 8. Поезія має ораторський відтінок, до чого закликає автор? 9. Визначте мотив неоромантичної поезій ІІІ періоду: балада "Гетьман". 10. Чому автор прагне переосмислити сучасне, звернувшись до образу Б. Хмельницького? ---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Зачинатель українського історично-пригодницького роману. Завдання. Проза. "Облога Буші" - твір про мир і війну, зрадництво й героїзм. 1. Історія села Буші на Вінничині. 2. Жанр твору... 3. Епіграф ... 4. Зачин. Критичний час, опис села, місце подій ... 5. Герої / Польща - Україна - Січ / 6. Зав'язка твору ... /поляк - українка/ 7. Підкресліть у творі вогняні образи, яка їх роль? 8. Образ нічної грози у сні Орисі. 9. Як трактується оборона Буші у творі? 10. Що символізують лампадка, хрест, образ Божої Матері у творі? 11. Образ ночі у творі? 12. Чому така кульмінація / Орися стріляє у батька/ та розв'язка / Орися з Антосем гинуть не здавшись/? 13. Яка ідея написання твору? 14. Прокоментуйте. "Два слов'янських народи призначені на дружнє та рівне буття вчинили між себе розраду й, піднявши стяги на стяги, стали на шлях помсти й крові." 15. "Щоденник інтелектуала". Випишіть цитати-думки, що найбільше вразили вас у творі.
30 п'єс. "Я думаю, що моя сила найбільша у драмі" (М. Старицький)
П'єса "Талан" - вперше порушена тема долі українських акторів. Присвячена Марії Заньковецькій.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Відкриття через портрет. Прокоментуйте. "Я вірю в Божу силу людської душі. Вона підніметься й над внутрішнім падінням і над зовнішнім гнівом" (М. Старицький). ------------------------------------------------------------------------------------------------------------
"Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом - ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник" (В. Коряк ).
І частина показує ті кардинальні зміни, що відбулися з героєм. Вже немає ні срібної сивини, ні росяних ранків, ні синьої криниці.
Перламутр краси сонця, що сходить, змінюється на перламутр крові.
Срібний – на сірий колір міста, цілюща синя вода – на отруйний туман. Ранок – на ніч (світ несвідомого). Чи не вперше М.Хвильовий говорить про втрату психічної цілісності людини у неврівноваженому світі.
День і ніч перетворюються на круговерть, так починає панувати суцільна тьма. Світло, яке наявне ще у творі, горить тускло. Це шанс залишитись людиною, не знищити свою сутність, хоча ця сутність уже розривається між людським та сліпим дегенеративним. Світ, який герой для себе вибрав, наповнений чорною та темно-червоною фарбою крові. Північна тьма – чи не найвищий прояв дії зла, що запанувало у душі. Електричну станцію зірвано. Так знищено дорогу до повернення. Здається, знищено, а, може, й ні. Бо світло горить у фантастичному палаці до тих пір, доки є ще будинок матері, де герой рятує свою душу.
Коментар до ІІ частини.
Відрізняється від І тим, що вже немає ні світла, ні хатини. Символічними є рядки, якими ця частина закінчується: “Я йшов у нікуди”. Герой сам себе характеризує – “зацькований вовк”. Так із втратою людського залишається лише тваринне. Вовк – символ вірності, але ця вірність ідеї для героя стає фатальною. Тому вечір – це не лише час доби, це час життєвої дороги, потенціалу. Перламутр ранків не оцінено, він знищується “дальнім бором” чужого світу. Запилене сонце так і не може виконати свою природну життєдайну функцію, тому воно, як і у новелі Ю.Яновського “Подвійне коло”, спалює все на своєму шляху, караючи людину, що поставила себе вище Бога.
А зелений колір м’яти змінився на холодне зелено-болотяне світло зір. Так зроблено остаточний вибір.
Коментар до ІІІ частини.
ІІІ частина – це ще один шанс на зміну, до того, щоб вирватися з круговерті бурі, що нищить все на своєму шляху, і в першу чергу душу, це шанс залишитися людиною. Це ще одна спроба розібратися в собі. У душі героя відбувається постійна боротьба між “відчуваю” і “мушу”. Але це уже не вовк – хижий, але гордий, це побитий пес, дегенерат, для якого легше покірно заховатися за словом “мушу”, ніж відповідати за свої вчинки. М’ята не порятує його, бо він сам не хоче цього порятунку. “Я попав до підвалу” – це не лише опускання під землю (багато письменників 20-х років використовували цей прийом, яскраво це простежується у “Патетичній сонаті” М. Куліша), це деградація особистості. Тому немає вже хоч і палючого, але сонця, а є місяць – німий свідок дії злих сил, бризки якого, як лимонна кислота, роз’їдають душу, наповнюючи її всепоглинаючим болотом. Фінал очевидний: порожньо, тьма… То чи має герой майбутнє?!
Роль кольору.
Класичне трактування кольору можна прослідкувати у відображенні світу, де існує гармонійність у відносинах людини та Всесвіту, найчастіше це фольклорні твори:
Білий - символ чистоти;
чорний – первинності ( про ніч ), природності, щедрості землі;
жовтий– сонячності, радості;
синій – духовної висоти, мрії;
зелений – достатку, відродження;
червоний – краса, рух, пробудження.
Внаслідок нехтування людиною споконвічних законів, у художньому творі колір починає набувати зовсім іншого трактування і стає символом:
Білий - символ душевного холоду ( Гончар « Модри Камень»),
смерті ( Близнець «Звук павутинки»);
чорний – печалі, жорстокості, смерті, ( Коцюбинський «Інтермеццо»);
жовтий– смерті (Барка «Жовтий князь»);
синій – смутку ( “Сині етюди” М. Хвильового );
зелений – заздрості, бруду ( творчість Хвильового);
зради ( Л. Костенко “Берестечко” );
червоний – крові, знищення ( огненний ) ( І. Багряний “Огненне коло”).
