26 квітня - 126 роківвід дня народженняМиколи Зерова, поета, літературознавця, викладача (історії, латини, українознавства), професора української літератури Київського університету, редактора журналу "Книгар", науковця (праці "Антологія римської поезії", "Нова українська поезія", "До джерел", "Від Куліша до Винниченка"), перекладача античної поезії, історика, лідера "київських неокласиків".
Поезії М. Зерова. Філологічні замальовки. ------------------------------------------------------------------------------------------------------------
10 квітня - 83 рокивід дня народженняВіктора Близнеця, прозаїка, журналіста (кореспондента газет, заввідділом журналу "Піонерія" (тепер "Однокласник"), редактора видавництва "Молодь", перекладача літопису "Повість минулих літ", дитячого письменника.
"...І раптом — пливе човник, а в ньому дівчинка в блакитному, з великими очима, з білою стрічкою в косі... Я зрозумів, що це Ніна, яка снилася мені ночами. Вона не любила, щоб її розпитували. І сказала на моє бажання подивитися потойбічний світ, що цього робити не слід, звідти не повертаються Добрі люди потім проростають гарними деревами, квітами, а злі — колючками." ("Звук павутинки")
3 квітня - 98 роківвід дня народженняОлеся Гончара, журналіста, поета ("Фронтові поезії"), прозаїка, фронтовика ( медаль « За відвагу», медаль «За оборону Києва»),літературознавця,
культуролога, критика (праці « Наше письменство», «Письменницькі роздуми», «Чим
живемо»(1991), академіка АН УРСР, депутата Верховної Ради, голови Українського республіканського комітету
захисту миру, члена Всесвітньої Ради Миру, має звання Герой України.
«Думаймо про велике!»
"Бережіть собори своїх душ".
Мистецтво, це, можливо, останнє пристанище свободи!…
Є така штука - наркотик владолюбства, героїн кар’єризму… Його тільки раз вхопи - і пропав…
Свобода й кохання - два несучі крила поезії! Все інше тільки оздоба!
Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
Як важливо, щоб людина не втратила віри, не розгубила надій. значення часом майже рятівного набирають речі ніби малоістотні - спогад якийсь, усмішка напівзабута, прикмета, що іншого тільки повеселила б...
Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки.
Дорожіть днем - ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить! Знайте, що всі ми станемо перед судом будучини, а перед тим судом ніякий володар, ніякий найбільший руйнач не переважить посліднього муляра… Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало - близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки! Бо ГЕСи плануються, все на світі планується - не планується одна тільки смерть.
Життя любить терплячих.
Найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, кінець кінцем мусять відчувати себе злидарями.
Будьте лицарями!
Людина - найцінніший у світі капітал!
Оружжя все більшає в розмірах, а люди щодалі меншають.
Всі ми руйнуємо. Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо, своєю байдужістю! І зараз самі сіємо байдужих! Плодимо жорстоких...Самі плекаємо руйнача!
Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може безцільно, пройти дорогу життя людиною-авоською, відцвісти свої весни-пустоцвіти.
Адже людина доти й людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу.
Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити.
Земля — не полігон. Земля — це нива, щоб сіяти...
Ні, поки це плем'я, що населяє землю і зветься людством, не усвідомить себе як єдине ціле, — не буде йому добра!
Просто дивно: чому в нас такі люди злі? Звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити людину, свого ближнього - це, звичайно, патологія, але чому вона так поширена?
Романи про війну. На фронті вирішив, якщо залишиться живим – напише про своїх бойових товаришів.
Роман-трилогія "Прапороносці". Про героїзм, благородство та людяність радянських воїнів
Роман "Людина і зброя", 1960. Праобразом головного героя роману стане Григорій Тютюнник, товариш Харківського університету.
Війна — це тяжка праця, і роблять її прості солдати. Це вони йдуть в атаку під ураганним вогнем, це вони, місяцями сидячи в окопах, стримують ворога, це вони гинуть під кулями та бомбами.
Це роздуми автора про безглуздя війни, про довершеність людини і про її місію на землі: любов до рідної землі й непоказний патріотизм.
Роман «Тронка»,1963.
Про життя і смерть, війну і мир, радощі буття і трагедії, вірність обов’язку і зраду.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Новели про війну та людську душу.
"Модри камень". Твір наповнений білим кольором. У фольклорі цей колір пов'язаний із чистотою і святковістю. У світі Терези він ще зберігає
своє первинне значення – чистоти, хоча у час війни втрачено друге його
значення. У світі героя цей колір асоціюється з холодом, омертвінням, а як
наслідок, як і чорний колір, починає набувати символіки смерті. З’являється ефект перевернутої системи
цінностей. І лише кохання може оживити омертвілу душу.
Роман «Собор», 1968. Це заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства.
20 років тривала заборона на друкування роману.
Собор –
це зв'язок минулого з майбутнім, матеріального з духовним. Цероман-запитання: «Хто ми?».
Твір складається із 26
розділів, у кожному автор розповідає про одного з героїв. Перетин усіх ліній – Собор.
«Потреба собору, потреба краси, так само, як
і огида до руйнування, видно, завжди жевріла в цих людях, будівничих за
покликанням… Звикаєш, не надаєш значення, доки це є, вважаєш, що це завжди й
повинно бути, як вічний плин часу, неминуча краса світу. Коли ж набігає тінь,
нависає загроза, починаєш розуміти, що є речі, без яких душа озлидніла».
Зі статті «Собор
у риштованні» Є. Сверстюка: «… Для роману «Собор» потрібен був герой,
який виражає пробудження сучасної молоді до духовного життя, її прагнення
самостійно мислити і самостійно шукати на рідному народному ґрунті
духовних цінностей… він настільки порядний ( М. Баглай ), настільки
розумний, настільки одважний, але це не герой дії, він лише
розмірковує, то чи є він таким, який був потрібен в той час…» -----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Про те, що батьки хочуть, щоб діти їх слухали, а діти, звісно, хочуть свободи. Де ж знаходиться ця золота середина? І як знайти взаєморозуміння.
Про життєві людські дороги, про духовні джерела, що відкриваємо в дитинстві і пам'ятаємо до старості, про світле і натхненне почуття — безмежної любові до своєї Батьківщини.
