Ти
знову снилася мені.
А голос дальній твій дзвенів
Дитинство... Степ в
росі... У серці цілий вік
Волошки вплетено рясні Вишневий цвіт села Глодос
В твоїй важкій косі. Я в сні лиш поверну.
І небо чисте й голубе В цвіту степів, у
сяйві рос
Над сном гарячих трав. Я чув тебе одну.
За сині очі я тебе Через літа, шляхи круті
“Волошкою” назвав. Мене ти не знайшла...
І зникла ти серед ланів А ти завжди в моїм житті
Не вчора, не торік. Волошкою цвіла.
1928
Запитання. Які
деталі, символічні слова відкривають вам душу Т. Масенка?
Слово вчителя.
Роздуми вчителя про поезію “Волошка”:
Це був
1928 рік, йому було 25. Чи щастить людям, коли живуть вони в добу великих
переворотів, революцій, війни, розрухи, хаосу. Коли панує ідея надлюдини :
“Будемо, як боги„ , а відчуваєш себе маленькою піщинкою у світі бурі, коли
перевернута вся система цінностей, коли втрачено зміст життя, і вже не краса,
добро, родина, почуття, а ідея заполоняє людську душу.
Як не
загубити її, душу, в цьому страшному коловороті, в котрому спинилось людство.
“ Ти
снилась ”, - пише він. А значить душа ще жива, там живе ще любов. Те святе
почуття, що здатне протистояти злу, очищувати і зцілювати душу.
Пізніше,
в 1932 р., про це знову скаже М. Куліш у своїй “ Патетичній сонаті ”.
Запитання. Чи
випадково у тексті є деталь “дитинство”? З чим вона поєднана? ( Дитинство – це
минуле, в котре повертається автор думками, бо там є “ степ у росі ” – символ
правічності, вольності і чистоти – тої підсвідомої необхідності в його час.)
Слово
вчителя. Чи знав він про це точно, чи лише відчував, але степ
стане одним із важливих символів, що допомагають зрозуміти його твори.
Літо в степу
Гарячий
шлях у жовтій куряві,
Та
дзвін коси, та крик перепелиний.
І
неосяжні далі степові,
І синя
тиша в спомині прилине.
Важку
косу бере малий хлопчина.
Сорочка
прилипає до плечей.
І в’яже
мати в латаній хустині,
І над
снопами – синь її очей.
Де
шовком нив Херсонщина лежить
І
колосом шумить, як срібні ріки, -
У тій
долині я учивсь любить
Життя і
землю батьківську навіки.
А в
1938 р. побачив світ і роман у віршах “Степ”, продовжений через 20 літ.
“Трудівник мій, і велет, і воїн, новим сонцем осяяний степ! Ти великої слави
достоїн, що в майбутні століття вросте... Битий шлях віковічного горя, ти
недолю свою переміг, днів юнацьких сувора колиска, найдорожчих пісень
джерело...”, - так опише він свій степ, визначивши ті життєдайні критерії, що
тисячоліттями були важливими для степовиків: праця, духовність, оборона,
історія, коріння, пісня.
Бо
споконвіку не було тут дороги певної, а тільки одвічні шляхи. Вдень по сонцю,
по могилах і байраках, вночі по зірках і вітрах пізнавали люди свою путь.
Запитання. А що, на вашу думку,
допоміг пізнати степ Т. Масенку? ( Ні
за будь – яких обставин не втратити “корінь і основу”, бо без них спустошується
душа.)
Слово
вчителя. У всіх збірках:
і “Степова
мідь„ і в “Цвіт землі„ , і “Як пахне земля„ , і “Житні колоски„ , і “Чебрець„-
рідний край, “вічна„ , “повносила„ , “гірка„ і “свята„ земля озиватиметься до
нього.
Запитання. Звідки ж взялося те міцне
коріння в часи розрухи?
Слово
вчителя. Відповідь на це запитання у
творах:
“Вишневий
цвіт села Глодос ... „
Тут він
народився, тут батьки навчили його любити лани і батькові вишневі садки, квіти
і старовинний храм, у якому співав у хорі, тут, напевне, усвідомив своє головне
призначення степовика – сонцелюба – за будь – яких обставин лишатися людиною,
тому з’явились рядки: „ І небо чисте й голубе “ – підсвідома необхідність
людської висоти, у степовому краю, віками жив дух розуму, волі, поваги до
ближнього, надії, сміливості, саможертовності.
Адже
селище Глодоси -, назване так за кущі глоду ( глоду усюди ) , - одне з
найдавніших населених пунктів Кіровоградщини. Дослідникам – краєзнавцям колись,
можливо, вдасться розгадати феномен села і талановитих глодосян.
Тепер
же лише тисячолітній сакральний птах пам’ятає уличів, що біля Глодос поховали
свого князя, засипавши могилу сріблом та золотом.
“В
цьому краю царів і пастухів суворі люди, горді і вродливі, любили степ, і волю,
і пісні, приносили присягу при вогні... „
( Л. Костенко).
Це з
тих далеких часів культ берегині – вишні. Тут не мирилися, коли людину
перетворювали на істоту – кріпака, а ставали воїнами – богатирями, людьми сили
і дії. Про це свідчить Козакова балка – хутірець, що з’явився серед чебрецю і
полину, коли воскрес тисячолітній дух великої нації.
“ Там,
на річці Сухім Ташлиці,
Де
левади лягли по Глодосах.
Гостро
пахли мені чебреці
В
срібнолитих уранішніх росах.
Тих
річок степових бережки
Тонуть
в лозах, у заростях диких,
Пастушкові
приносять книжки.
Я читаю
в траві бриз обніжка,
Слуха
дід мій з суровим лицем...
Через
роки мені чебрецем пахнуть
Юність,
легенда і книжка ”
Запитання. „Чебреці у росах “, „вишневий
цвіт “, „волошки в косі “. Чи випадкові ці образи?
(Вони гармонізують світ природи і внутрішній
світ людини, коли вона приречена жити у дисгармонії. Квіти не цвітуть, коли
холодно й темно, людській душі також потрібне тепло, щоб вона розквітла).
Завдання.
Продовжіть думку: „У світі хаосу і злоби людську душу врятує лише... “
Робота
у групах. „ Моє
відкриття “:
1
група. Робота з портретом: „ А що в очах? “
2 група.
„Коментар до статті.“ (Робота над уривками зі статті Г. Гусей нова, редактора
журналу „Кур’єр Кривбасу“, „Сумні очі степовиків.“
Уривки зі статті „Сумні очі степовиків“
„Очі
молодої були трохи сумні, як завше сумні є очі всіх степовиків“, - прочитав у
автора „Вершників“ Ю. Яновського. І одразу ніби спинився час ... Й стоїть
відтоді над усім цим степовим світом непорушне високе – високе голубе небо ...
Вдруге
я приїхав сюди через кілька десятиліть з донькою Тереня Германовича, відомим
мовознавцем Ларисою Масенко.
Хати, в
якій народився поет у селі не зберегли. Як не дожив до цих днів і садок
Масенків. Це його через багато літ згадував він у Києві: „ ... Були два вишневі
сади - густі й таємничі. Ближче до нашої хати росли дві круглі та могутні
яблуні, за смаком яблук ми звали їх: Солодка й Кисла “.
Напевне,
згадував і Глодоську гімназію, де почув вперше поезії Олександра Олеся та
Миколи Вороного.
А ще
згадував брата Степана, з яким доля звела востаннє в 1919 році, розкидала по
світах і лише зрідка подавала звістки. В тому листуванні – Україна – Америка –
в кожному рядочку відчуття залежності і спроба розірвати її.
Г.
Костюк в одному з листів до Степана написав, що „ терор приглушив це покоління
навіки “. Чи й справді так сталося ? Влада його не знищила фізично, як це
трапилося з багатьма близькими йому
письменниками й друзями ( може, й випадково ) а , отже, дала шанс
відчути в собі, хоча б в останні роки життя, правічну вдачу вільного степовика,
якому дано за будь – яких обставин лишатися людиною.
Так
з’явилася остання книга - „ Роман пам’яті “. В ній немає жодного випадкового
слова перед тими, хто колись її читатиме й зрозуміє хоча б щось про нього й
час, в якому довелося жити, страждати, втрачати.
Вона
з’явилася, щоб не залишитись безпам’ятними, щоб нагадати про тих, чиї імена
згадувалися з пересторогою. Тут немає приховувань і виправдань. Тут говорила
гідність, що дорожча за свободу:
„ Село
Глодоси ; там світ починався великим двором дідів – хліборобів ...“
3 група. „Моє
відкриття через хроніку творчості“
Хроніка творчості
Терень
Масенко прожив 67 років, з них 46 займався творчістю
Вийшло
понад 50 книг : лірика, пісні – романси, поеми, романи, нариси, мемуари,
публіцистика, переклади з білоруської, туркменської мов.
Написав
коло 200 пісень і романсів, що їх українські композитори М. Колеса, Г.
Верьовка. Г. Майборода, П. Майборода, Г. Жуковський поклали на музику. Так
з’явилась „ Пісня про Дніпро “, „ Київські каштани “, „ Моя любов “, „
Дніпровські хвилі “, „ Йде весна над нивами “, „ Друзі мої хороші“.
Г.
Костюк писав, що любить пісні Т. Масенка, „ бо в них відчуваю душу мого
давнього загубленого друга “.
Відкриття
учнів.
Висновок
вчителя.
Я думаю, що Т. Масенко для себе точно знав, що він
не перекотиполе, а частинка народу, у якого є своя історія, своя земля, і своє
небо.
Доведення
чи спростування висновку вчителя.
Зачитування
думки Гр. Костюка про
пісні ( із хроніки творчості ).
Запитання. Чому саме на пісню звернено
таку увагу ?
( У
пісні завжди зібрано ті життєві цінності, які не дають зламатися, а допомагають
відродитися ).
Слово
вчителя. Цю думку підтверджує О. Довженко в „ Україна в огні “,
коли вже не було ні хати, ні садочку, ні квітів, ні бджіл. Єдине, що залишилось
– криниця та пісня. Але це і є основою.
Робота
в групах . „
Відкриття через пісню “. Використовуючи деталі з пісень спробуйте зрозуміти
душу „ загубленого друга “, яка вона ? ( створити психологічний
імпресіоністичний портрет через кольори ).
1
група. Пісня про Дніпро
Ти
течеш віки,
Дніпре
милий,
Води
широкі, ясна долина !
Любимо
тебе,
Як
батьки любили,
Наша ти
слава й весна.
Пам’ята
народ,
Скільки
сліз і горя
Знали в
минулім твої береги.
Та
ворожу кров
Ти
носив до моря,
Велетню
наш дорогий !
Сяє
Київ наш
У цвіту
каштанів
Світить
степам Дніпрогесу зоря.
Устає в
садах
Над
тобою Канів
В славі
живій Кобзаря.
Не
забути нам
Як
брати – народи
В битві
священній ішли.
У грозі
твоїй
Дружби
і свободи
Стяг
бойовий підняли.
2
група. Пісня про Каховське море
Поле ти
оновлене,
Неозорене
!
Веснами
наповнене
Синє
море ...
Гей,
гей, між лугами,
Між
ясними берегами
Веснами
наповнене
Синє
море !
Не
шляхами давніми,
Не
старими, -
Йде
Дніпро між плавнями
Золотими.
Гей,
гей, між лугами,
Між
ясними берегами
Йде
Дніпро між нивами
Золотими.
Ми
навік поберемо суховії,
В щастя
перетворимо
Наші
мрії.
Гей,
гей, між лугами,
Між
ясними берегами
В щастя
перетворимо
Наші
мрії.
Ми цю
землю водами
Напуваєм,
Щастя
ми з народами
Здобуваєм.
Гей,
гей, між лугами,
Між
ясними берегами
Щастя
ми з народами
Здобуваєм
! ( 1952
).
3 група. Київські
каштани.
Як весни
світання,
Як життя й любов,
Київські каштани
Зацвітають знов.
Мов краса врочиста,
Як дівочий сміх,-
Щось ласкаве й чисте
Єсть у цвіті їх.
Віти білуваті
В ранок вже давно
Ручками маляти
Тягнуться в вікно.
А над містом небо
В голубій імлі…
Все, що серцю треба,
Є в нас на землі.
Скрізь – оселі світлі
З дружніми людьми
І сади розквітлі,
Що садили ми.
Площі, в цвіт
сповиті,
Річки сиза сталь.
В синім оксамиті
Задніпрянська даль!
Тут- цвіте Хрещатик
В радісній красі.
Там – степів
достаток
В золотій росі.
Київські каштани –
Ви краса жива!
Хто на вас погляне,
В щасті заспіва.
Під розлогі віти,
До веселих вас
Прийдуть наші діти
В ще ясніший час
І згадають гордо
В дружбі, як завжди,
Чесний труд народу,
Що любив сади.
Що за мир боровся,
Дружби вік почав.
Що в сади й колосся
Землю заквітчав.
І згадають діти
В пісні між людьми,
Як жили ми в світі,
Як любили ми.
Завершити тему: „ Терень Масенко – митець, що ...“
Творче завдання. Уявити
себе скульптором і створити символічний пам’ятник митцю.
