Легенда про створення світу.
Колись давно весь наш світ був порожнім. Темно – темно було довкола, тихо – тихо було навкруги. Якщо ти міцно – міцно заплющиш очі і затулиш пальцями вуха, то зможеш відчути ту порожнечу, яка була замість землі та неба, дерев і квітів;
не співали своїх пісень птахи, не гралися в лісі звірята. А ти сам захотів би жити в такому світі? Мабуть, тобі було б не дуже цікаво одному однісінькому? Тому і не з’являлося нічого живого у цій порожнечі.
Та ось, одного разу, Боже Око заглянуло в наш порожній світ. І йому стало дуже сумно серед темряви і тиші, так сумно, що воно заплакало. Одна Божа Сльозинка впала прямо в порожнечу. І така вона була світла та чиста, що затремтіла порожнеча. Побачило це Боже Око і засяяло від радості. Точно так, як сяють очі твоєї мами, коли вона дивиться на тебе і на душі її стає радісно. Засяяла, заграла веселкою сльозинка, і народився з неї дивовижний птах – золотокрилий Сокіл. Радісним був Сокіл, бо батьком йому була Божа Радість, світлим був, бо матір’ю була йому світла Божа сльоза. Широко розпростерши крила, він полетів у порожнечу. І там, де він пролітав, утворювався простір. А ти, мій маленький друже, знаєш, що таке простір? Згадай , коли у грудях скільки радості, що хочеться сміятися і кричати від захвату, коли все довкола світле і сонячне, коли розкриливши руки ти біжиш вперед, і ніщо в світі не зупиняє тебе... Пам’ятаєш? Саме в цю мить ти відчуваєш простір, який створив для нас Сокіл.
Довго летів Сокіл, і простору стало так багато, що не було йому ні кінця ні краю. Подумав він, що потрібно заповнити цей простір, інакше прийде сюди знову порожнеча. І став тоді Сокіл Родом, тому що мав він народити наш світ і все живе і неживе в ньому. Зніс Сокіл велетенське яйце, в середині якого знаходився зародок життя. І коли прийшов час, яйце розкололося навпіл.
Із верхньої шкарлупи народилося синє-синє Небо. Назвав його Сокіл-Рід Сварогом, що означало – небесна твердиня. З нижньої шкарлупи народилася Земля. Назвав її Сокіл-Рід Рожаницею, що означало – та, що дарує життя.
Обгорнуло Небо Землю, обняло її від краю до краю. Народилося тоді в них двоє діточок: із жовтка – ясне сонечко, а із білка – водичка. Дав їм Сокіл-Рід такі імена: Дажбог, який дає життя, і Макош – небесна вода.
Обігріло сонечко Землю-Матінку, напоїла Макош її живою водою. І народила тоді Земля моря і гори, дерева і трави, птахів і звірів. І нас з тобою, мій маленький друже, адже ми теж є дітьми Матері – Землі.
І з тої далекої пори, розмальовують люди писанки, щоб перемагати порожнечу, щоб життя на Землі не припинялося, щоб світ наш стояв на віки-вічні.
Немає коментарів:
Дописати коментар