19 березня - 86 років від дня народження Ліни Костенко,
української поетки, літературознавця, громадського діяча, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка за збірку “Неповторність” та роман “Маруся Чурай”
"Ба, може, часом гетьману потрібно
пройтися пішки по своїй землі?"
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те."
"Періоди у нас всі критичні, але ніколи не вирішальні".
"— До всіх перинатальних хвороб державності ще й така халепа — виросли покоління, яким усе по фіґ."
"Всі до всіх звертаються, ніхто нікого не чує".
"Манія величі - це хвороба.
Комплекс меншовартості - теж хвороба. Тільки ще гірша.
Бо від манії величі станеш іспанським королем,як Поприщін у Гоголя.
А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки."
"Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (...) Україна - це резервація для Українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови."
"... жах не в тому, що щось змінеться, - жах у тому, що все може залишитися так само."
"Мабуть, у всіх родинах буває оце переродження в побут. Будні роблять людей буденними."
"Ми птиці інформаційного простору. Іншого у нас немає."
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
української поетки, літературознавця, громадського діяча, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка за збірку “Неповторність” та роман “Маруся Чурай”
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2010. "Як страшно знати правду без прикрас".
"Ба, може, часом гетьману потрібнопройтися пішки по своїй землі?"
"Усі держави б'ються між собою.
Ми ж за державу билися свою."
Ми ж за державу билися свою."
"Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те."
"Де сини твої, мамо?.. Тільки руки ламати.
Один за тебе умре. Другий продасть.
Третій не знає, хто його мати."
Один за тебе умре. Другий продасть.
Третій не знає, хто його мати."
"Всі люблять Польщу в гонорі і славі.
Всяк московит Московію трубить.
Лиш нам чомусь відмовлено у праві
свою вітчизну над усе любить."
"Отак колись незчуемося, де й
поділася та наша Україна.
І люди будуть, та уже не ті.
Лиш десь там туга у степах чаїна
та рушничок зотлілий на хресті..."
"Не допусти такої мислі,
Що Бог покаже нам неласку,
Життя людського строки стислі,
Немає часу на поразку."
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2010. Збірка поезій-пісень «Гіацинтове сонце» - подарунок співачки Ольги Богомолець та художника Івана Марчука Ліні Костенко.
"І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2010. Перший прозовий роман Л. Костенко - щоденник 35-річного програміста.
Це діагноз людській самотності новітнього часу.
Твір про політичні зради, хронічні поразки, екологічні катастрофи, занепад мови й культури. Про абсурдність і катастрофічність світу.
"Звичайно ж, Гоголь - це російський письменник, але це - український геній."
"А ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни".
2010. Перший прозовий роман Л. Костенко - щоденник 35-річного програміста.
Це діагноз людській самотності новітнього часу.
Твір про політичні зради, хронічні поразки, екологічні катастрофи, занепад мови й культури. Про абсурдність і катастрофічність світу.
"Звичайно ж, Гоголь - це російський письменник, але це - український геній."
"А ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни".
"Періоди у нас всі критичні, але ніколи не вирішальні".
"— До всіх перинатальних хвороб державності ще й така халепа — виросли покоління, яким усе по фіґ."
"Всі до всіх звертаються, ніхто нікого не чує".
"Манія величі - це хвороба.
Комплекс меншовартості - теж хвороба. Тільки ще гірша.
Бо від манії величі станеш іспанським королем,як Поприщін у Гоголя.
А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки."
"Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються (...) Україна - це резервація для Українців. Жоден українець не почувається своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови."
"... жах не в тому, що щось змінеться, - жах у тому, що все може залишитися так само."
"Мабуть, у всіх родинах буває оце переродження в побут. Будні роблять людей буденними."
"Ми птиці інформаційного простору. Іншого у нас немає."
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2011. "Це річка, якої немає. І хоч ми знаємо, що не можна двічі ввійти в одну річку, але в Річку Геракліта ми насправді весь час входимо і щоразу інші. Ми щоразу є дедалі більшим синтезом наших почуттів, нашої пам'яті, втрат, надій, нашого минулого і нашого майбутнього. Тому причали Річки Геракліта – це місця і міста нашої пам'яті, все, що нам дороге, велике й мале» ( Оксана Пахльовська ).
"Калина міряє коралі
а ти летиш по магістралі
Життя - це божевільне раллі
Питаю в долі
а що далі?"
"Калина міряє коралі
а ти летиш по магістралі
Життя - це божевільне раллі
Питаю в долі
а що далі?"
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2011. Збірка поезій присвячена доньці Оксані. З великою довірою автор відкриває родинний альбом - ніби запрошує на вогник земного дому всіх подорожніх на шляхах і перехрестях буття.
Ні щастя, ні волі, ні чуда,
ні часу, хоч би про запас.
Живу, все життя не почута,
причетністю вбита до вас.
ні часу, хоч би про запас.
Живу, все життя не почута,
причетністю вбита до вас.
Ні честі, ні мови, ні згоди,
самі лише смутки і пні.
Коханий мій рідний народе,
ти збудешся врешті чи ні?
самі лише смутки і пні.
Коханий мій рідний народе,
ти збудешся врешті чи ні?
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
2012. Від ранньої поезії до сьогодення.
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм… ми минаєм… так-то…
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так… і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі,—
дивися: Час, великий диригент,
перегортає ноти на пюпітрі.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
А ми минаєм… ми минаєм… так-то…
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так… і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день, і ніч, і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.
Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі,—
дивися: Час, великий диригент,
перегортає ноти на пюпітрі.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Немає коментарів:
Дописати коментар