Марко Вовчок

22  грудня  -  182 роки   від дня народження  Марії Вілінської (Марко Вовчок), 

прозаїка, казкаря, дитячої  письменниці, перекладача ( 15 фантастичних романів Жуля Верна, казки про тварин ), фольклориста (збірка «Двісті українських пісень» ), редактора жіночого  журналу, співробітник журналу «Magasin d`Education et de Recreation», першої  жінки в Російській імперії, що жила зі своєї літературної праці. 

«Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять».

У творах створила образ "нової жінки": незалежної й сильної. 

------------------------------------------------------------------------------------------------------

----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Спогади про Марко Вовчок

Тарас Шевченко: «кроткий пророк и обличитель жестоких людей несытых», у поезії "Марко Вовчку" назвав своєю «дочкою», а вона його «батьком» і присвятила йому повість "Інститутка".

Пантелеймон Куліш: «мовчазне божество». 

Про її літературну творчість: «Автор трудился как этнограф, но в этнографии оказался поэтом»; це було кадіння «з десяти кадильників». «Отчего этих рассказов нельзя читать без слез? Тут нет ни страшных бедствий, ни великих несчастий, ни трагических катастроф. Люди живут, стареют и умирают так просто, как обыкновенно бывает в селах, и однако ж у читателя сжимается сердце и выступают слезы при многих, самых обыкновенных повседневно видимых сценах. Это не от чего другого, как от того, что эти рассказы прошли сквозь сердце автора и диктованы ему сердцем. Такою живою, не отвлеченною, не мечтательною любовью к народу загорался у нас еще ни один писатель». «Мы народа не знаем, мы, не зная народа, не любим его, ибо любить можно только того, кого знаешь. Г. Марко Вовчок вводит нас в познание характера и жизни народа, и в то же время он наполняет нашу душу теплотой чувства, дышащей в каждом его слове».

Ганна Барвінок, дружина Куліша: «… була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її «Вовчком», що вона наче злякана, мовчуща!». «Нам вона здалась боязкою чи несвітською, не прикидливою до людей. Якось ні до хазяйки, ні до мене, ні до Куліша не горнулася. А ми всі ласкаво до неї оберталися. А вона якось погордо!..». Г. Барвінок потім думала: «Бідна!.. Може, її горе ще дитячого життя прибило, і таке приниження терпіла у тітки між людьми! Може, й вона од прислуги терпіла яку наругу, то їй усе й здається нелюдське!..».

Олена Пчілка вважала авторку нахабною самозванкою, московкою, що, мовляв, вкрала прекрасний вінець українського автора – Опанаса Марковича.

Іван Тургенєв називав її «украшением и средоточием» невеличкого гуртка петербурзьких «малороссов». «Це прекрасна, розумна, чесна і поетична істота, але заражена пристрастю до самознищення». «Ви з’являєтесь мені у вигляді темного сфінкса».

Катерина Юнґе, донька графа Толстого: «… всі чоловіки сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати захворіла з горя…»

Олександр Герцен порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, такою ж зневажливою до умовностей, суперечливою та роковою.

Дослідник Віктор Домонтович охрестив її «моцартом любовних історій» минулого віку.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------